Психолог, провідний спеціаліст центру
Юлія — магістр психології, учасниця п’ятирічної програми навчання з клієнт-центрованої терапії. Має 5-річний досвід роботи у стаціонарі. Працює з прикордонними станами, депресіями, залежною поведінкою та коморбідністю.
1. Як ти стала психологом?
Мабуть, тут мала б бути зворушлива історія, але ні) Вступила я на спеціальність «Психологія», не розуміючи з чим доведеться зіткнутися і що на мене чекає, а вже з першого курсу я не сумнівалася, що Психологія — це в повному розумінні слова «моє». У той час, коли мої одногрупники розчарувалися в обраній спеціальності, і бачили себе у суміжних сферах, чи взагалі зовсім в іншому, я була впевнена, що хочу стати психологом і це саме те, чим я хотіла б займатися — допомагати. Так і сталося, після магістратури я пішла працювати до психіатричної лікарні.
2. Як давно ти практикуєш?
З 2016 року
3. У яких психотерапевтичних методах маєш підготовку та працюєш?
Клієнт-центрована терапія, ACT, DBT, CBT. Ще використовую CFT, але навчання проходила самостійно – читаю книги і беру звідти.
4. З чим найбільше стикаєшся та працюєш у практиці?
Часто стикаюся в роботі з тим, що люди втрачають себе «справжніх», не чують себе, не приймають те, якими вони є, як усередині, так і зовні, створюють собі спартанські умови для того, щоб досягти ілюзорної бездоганності та втратити себе. У роботі я допомагаю знайти шлях назад до себе — впізнавати себе, відчувати і не боятися цього, приймати і дозволяти «бути» собою.
5. Що ти вважаєш важливим у роботі?
Бути максимально чесною, відкритою та чуйною. Безумовно, дуже важливою і невід’ємною частиною роботи є постійне підвищення кваліфікації, навчання новим методам, розширення знань, супервізії. Але терапія — це не лише (не стільки) про техніку, інструменти, а й про особистість терапевта, те, чого він дотримується.
6. Чи є ще щось, щоб ти хотіла твої майбутні клієнти, знали про тебе чи твоє ставлення до них?
Терапія — це часто непростий шлях, у всіх сенсах, і я буду йти ним поряд з вами, буду супроводжувати вас, підтримувати, підсвічувати дорогу, ми будемо рухатися в тому темпі, який вам комфортний. Проходячи, проживаючи цей шлях, вам відкриватимуться якісь нові відчуття, сприйняття, погляди, думки, цінності, і наприкінці подорожі пролунають фрази «Чому я раніше так не жив(ла)? Як я цього не бачив(ла)? Я не хочу назад …»
